Дніпрорудненська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів "Світоч"
Приходько Марія
Регистрация Вход
Про нас












Рубрики
Педагогічний колектив [55]
Олімпіади [175]
Заходи [366]
Предметний тиждень [252]
Методична робота [30]
Оголошення [207]
Конкурси [303]
Спорт [118]
Батькам [46]
Подорожуємо [58]
Акція [50]
Пам'ять [12]
Від психолога [19]
Опитування [22]
ЗНО [55]
ДПА [7]
Оголошено конкурс [27]
Цікавинки [5]
Знай наших [38]
Патріотичне виховання [68]
літній табір [87]
Профорієнтаційна робота [97]
Початкова школа [4]
Літня школа [30]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Марія Приходько

Звідки беруться діти?

Високо-високо в небі, посеред білих, як сніг, хмаринок там, де народжується райдуга, живе дивовижна сім’я: Тато-Сонце, Мати-Місяць та їх маленькі Діточки-Зірочки. Вони дуже схожі на земних звичайних малят. Точно такі ж веселі, жваві, допитливі й цікаві до всього, але, як і всі малюки, неслухняні. Різниця лише в одному: земні діти вдень граються, а вночі сплять, а Зірочки – навпаки.

Дітки допомагали батькам прати брудні хмари, щоб ті були білі, як молоко. Вони також фарбували в різні кольори веселку, слідкували, аби вчасно йшов дощик. У вільний час малята гралися: розпушували хмарки і ліпили з них пухнастих звіряток, коли йшов дощ Зірочки стрибали по хмарах і своїми маленькими ніжками вибивали з них блискавки. Найулюбленішою грою для дітвори було гойдатися на хмарках та перестрибувати з однієї на іншу, бо такі м’які й пухнасті вони були, як перина. Батьки пильно слідкували за діточками й суворо забороняли сідати на самий краєчок чи стрибати по ньому, бо часто малі зривалися й потрапляли у всілякі халепи: падали донизу, а потім не поверталися.

Мали батьки найменшу найулюбленішу Донечку-Зірочку. Дівчинка була прекрасна, як квітка: великі оченята, кирпатий ніс, червоні губоньки, а щічки усипані веснянками. Дівча було розпещене й неслухняне. Одного разу сталося так, що донечка крадькома гойдалася на хмаринці, не втрималася й упала на землю. Спочатку вона злякалася, почала плакати, кликати на допомогу батька та матусю. Але її ніхто не почув, бо батьки були дуже зайняті зміною важких, снігових, зимових хмар на легенькі весняні хмаринки, що пахли польовими квітами.

Дівчинка шукала різні способи дістатися на небо: пробувала залізти на тополю, щоб із неї перестрибнути на хмаринку, знайшла велику драбину й приставила її до крайньої хмари. Просила лелек, що пролітали повз неї, узяти собі на крильцята, але у неї нічого не виходило, усі спроби були марними. Коли вона зрозуміла, що не зможе повернутися додому, то гірко-прегірко заплакала, лягла від знемоги на землю й міцно заснула. Прокинулася від того, що почула далекий голос тронки: це поверталося з луки стадо корів. День закінчувався і на село спускалася ніч. Зірочка нарешті зрозуміла, що кожен займається своєю справою, а до неї нікому немає ніякого діла. От і пішла вона шукати притулок. У деяких вікнах вечірнього села вже горіло світло. Зголодніла, вона ходила по хатах і стукала у віконця, але їй ніхто не відчиняв. І ось, вся змучена, дівчинка постукала в останнє віконце – їй відчинили.

У чисто прибраній та теплій хатині жили працьовиті молодята. Вони були гарними господарями, яких поважало все село… Одна тільки біда їх спіткала: довго мріяли про дитинку, але Бог не давав. Ці добрі люди з радістю прихистили малечу, стали їй люблячими батьком та ненькою…

Іноді, коли дівчинці ставало сумно, вона з печаллю дивилася на небо, згадуючи своїх Тата-Сонця та Маму-Місяць…

Із того часу, коли з неба падають зірочки, на землі народжується дитинка. .

Пошук


Афіша тижня



Нове на сайті

Національна дитяча "гаряча лінія"
Національна дитяча гаряча лінія


Сайти, де нам раді